Щоб злітна смуга не була схожою на наші автодороги

Підтримання аеродромів у «працездатному» стані — завдання не з простих і, відверто кажучи, не з дешевих.

Домінування у повітрі забезпечується передусім наполегливою працею на землі. Власне, з аеродрому починається і саме тут закінчується виконання льотчиками бойового завдання. Кожному з них хочеться, аби цей «дім», як з любов’ю називають його пілоти, завжди був гостинним і затишним, готовим за будь-яких умов прийняти своїх «пташок». Та догляд за аеродромом — справа копітка і вимагає не тільки величезного бажання, а й неабияких можливостей. Можливостей професійних, технічних, фінансових…

Після розпаду СРСР незалежній Україні перейшла у спадок потужна аеродромна мережа, яка налічувала близько 100 військових летовищ, здатних приймати кілька тисяч літаків і вертольотів різних типів. Але тоді вважалося, що молода миролюбна держава не потребувала ані такої кількості авіації, ані, звісно, стільки аеродромів. Тож з часом переважну більшість колишніх військових летовищ було виведено з експлуатації та передано іншим суб’єктам господарювання чи взагалі ліквідовано.

Утримувати діючі військові аеродроми у «працездатному» стані, даючи можливість авіації робити свою справу в повітрі, — завдання не з простих і, відверто кажучи, не з дешевих.

— Річ у тім, що всі наші військові аеродроми перебувають в експлуатації понад 40 років. І з 1991 року на жодному з них не було проведено навіть капітального ремонту, — зауважує начальник інженерно-аеродромного управління логістики Командування Повітряних Сил полковник Павло Яворський. — Тож для підтримання аеродромної мережі Повітряних Сил ми плануємо і проводимо вибірковий поточний ремонт найбільш дефектних ділянок штучних покриттів.

Аби зрозуміти, наскільки витратним є підтримання аеродромної мережі української військової авіації в експлуатаційному стані, можна навести кілька цифр. Наприклад, майже половина наших військових аеродромів мають покриття з аеродромних плит ПАГ, середній термін експлуатації яких становить 15 років. А їх на одному аеродромі в середньому 18 тисяч штук. Зрозуміло, що за чверть століття, що минула з моменту проголошення незалежності України, усе покриття аеродромів давно слід було оновити.

Згідно з сьогоднішніми розцінками, лише для одного аеродрому закупівля нових аеродромних плит, залежно від їх типу, обійдеться військовому бюджету в суму від 180 до 240 млн грн. А для заливки швів необхідні: мастика (30 тонн за ціною 19 тисяч гривень за тонну на рік), цемент, пісок, щебеневий відсів, експлуатаційні витрати на монтаж та підвезення матеріалів тощо. Щодо аеродромів з монолітним покриттям, термін експлуатації якого дещо більший — близько 20 років, то вони, за словами фахівців інженерно-аеродромного управління, потребують не менше уваги і коштів.

Як зазначив офіцер відділу інженерно-аеродромного управління логістики Командування Повітряних Сил майор Андрій Грановський, 2016 року для виконання завдань, покладених на його структурний підрозділ, заплановано виділення понад 20 млн грн. Це становить трохи менше ніж 8 відсотків від потреби, тому використання кожної гривні тримається на суворому контролі.

Фактично, роботи на аеродромах розпочалися з перших днів цього року. Основний обсяг завдань покладено на окремі інженерно-аеродромні батальйони, якими командують полковник Олександр Катюха та підполковник Юрій Скобов’ят. Силами цих військових частин приводяться до ладу визначені об’єкти на більшості військових аеродромів Повітряних Сил ЗС України. Загалом, планується демонтувати пошкоджені ділянки аеродромних покриттів та встановити нове покриття, облаштувати польові аеродроми, здійснити реконструкцію та капітальний ремонт розташованих там будівель і споруд, вивезти сотні тонн ґрунту, будівельного та іншого сміття, демонтувати і перевезти плити з другорядних ділянок аеродромів, виконати низку робіт на інших об’єктах.

Окремим рядком хотілося б згадати про техніку «інжбатів», без якої виконати навіть найпростіші роботи на аеродромі фактично неможливо. Точніше про те, що сьогодні вона може працювати лише завдяки найвищому рівню професійності військовослужбовців, які її експлуатують та обслуговують.

— Техніку, яку ми отримували за останніх 20–25 років, можна перелічити на пальцях, — говорить майор Андрій Грановський. — Здебільшого це ще стара, радянська. Але завдяки золотим рукам військовослужбовців вдається не лише підтримувати її «на ходу», а й виконувати поставлені завдання! Необхідні нам нові вантажівки, крани, землерийні машини та інша інженерна техніка — сьогодні виробляється в Україні в широкому асортименті і хорошої якості. Але через брак коштів вона не закуповується.

І найголовніше — люди. Попри усілякі проблеми і труднощі, вони залишаються гарантом успішного виконання будь-яких поставлених завдань, а ще — дозволяють пілотам не думати про те, що замість злітно-посадкової смуги на них може чекати щось на кшталт «традиційної» української автодороги…