Москва шукає українське коріння білоруських ракет

Білоруське керівництво цілеспрямовано займається створенням ракетної зброї. Схоже, це дратує певні кола в Росії. Зокрема, деякі ЗМІ посилено шукають українське коріння білоруських ракет.

12 квітня, у Всесвітній день авіації та космонавтики, Олександр Лукашенко відвідав космічний комплекс в Станьково (Дзержинський район). Виступаючи перед співробітниками центру управління польотами, президент, крім іншого, торкнувся питання обороноздатності країни і розвитку нових військових технологій. Особливу увагу глава держави звернув на розвиток ракетних програм.

На його думку, сьогодні саме ракети є найдієвішим чинником стримування потенційного противника. Як зазначив Лукашенко, за короткий термін Білорусь так просунулася у виробництві цього виду озброєнь, що тепер навіть китайці, які були головними партнерами в реалізації білоруської ракетної програми, заздрять її успіхам.

Свій виступ президент завершив заявою, що вже через кілька днів на озброєння білоруської армії буде поставлений новий ракетний комплекс.

Тим часом деякі коментатори висловили сумнів в тому, що такі значні успіхи білоруського ВПК в ракетобудуванні обумовлені тільки китайською допомогою. З їхньої точки зору, досягнення, швидше за все, обумовлені «більш ніж тісною співпрацею» з фахівцями з України. І новий ракетний комплекс, про який повідомив президент Білорусі, є, мовляв, похідним від крилатої ракети «Лелека», в розробці якої вирішальне сприяння білорусам надали українці.

Так, в публікації російського агентства Regnum, зокрема, висловлюється версія: заява Лукашенка про те, що саме Китай допоміг створити в Білорусі виробництво ракетної зброї, «мабуть, повинна відвести підозри від нових українських друзів і партнерів офіційного Мінська, змушених продавати все, що продається, але тільки не в Росію».

Для того, щоб розставити крапки над i, зробимо екскурс в недавнє минуле. 23 вересня 2014 року на нараді, присвяченій питанню розробки і виробництва перспективних зразків озброєння, Лукашенко безпосередньо зажадав від підприємств оборонного комплексу самостійно створити повний технологічний цикл випуску потужної сучасного зброї — від засобів рухливості до засобів ураження.

Експерти відразу взялися міркувати щодо вибору технологічного донора, адже вітчизняні оборонні підприємства ніколи не виробляли вогневих засобів ураження, і ракет зокрема, а тому не мають серйозних напрацювань в цій галузі. Але вибір потенційних партнерів тут відносно невеликий: хоча на сьогодні більше 20 країн мають або можуть виробляти оперативно-тактичні ракетні комплекси (ОТРК), за останні кілька років, крім Росії, нові зразки їх продемонстрували лише КНР і Ізраїль.

Але оскільки Москва не проявляє гарячого прагнення сприяти ракетним планам Мінська, а співпраця в галузі ракетобудування з Ізраїлем виглядає зовсім вже малоймовірною, то єдиним реальним партнером вітчизняного ВПК в цій сфері є Китай.

Щоправда, якщо взяти до уваги ряд вагомих чинників (політичних, економічних та технологічних), то перспективним партнером для Білорусі в сфері розробки і виробництва ракетної зброї цілком могла б стати і Україна. Адже в Дніпропетровську розташовується знамените ракетне КБ «Південне» імені Янгеля, яке свого часу створило 12 із 20 типів радянських міжконтинентальних балістичних ракет.

І відповідно до інформації деяких джерел, білоруси дійсно цікавилися українськими технологіями створення балістичних ракет. Але, судячи з усього, нинішній стан розробок КБ «Південне» позбавив змоги використовувати їх для виробництва ракет в Білорусі. Набагато більш перспективним напрямком українсько-білоруського співробітництва в галузі ракетобудування, на думку ряду експертів, виглядала організація спільного випуску крилатих ракет (КР).

За даними зарубіжних ЗМІ, білоруськими оборонниками разом із вищим менеджментом запорізького АТ «Мотор Січ» неодноразово обговорювалося питання розгортання на Оршанському авіаремонтному заводі (60% акцій якого на початку 2012 року були придбані «Мотор Січ») виробничих потужностей з випуску малорозмірних газотурбінних двигунів (ГТД ) для КР.

Причина, за якою білоруська сторона прагнула налагодити співпрацю з одним із найбільших в Європі виробників реактивних двигунів, зрозуміла — це бажання прискорити реалізацію національної ракетної програми. Українська ж сторона шукала нові ринки збуту.

Після 1991 року «Мотор Січ» успадкував конструкторську документацію на малогабаритний турбореактивний двигун Р-95-300 і продовжував їх виробництво у міру надходження російських замовлень. Проте практично відразу після розпаду СРСР президент Росії Борис Єльцин поставив завдання імпортозаміщення двигунів для стратегічних крилатих ракет.

Нині на всіх російських крилатих ракетах (і не тільки стратегічних) використовуються двигуни ТРДД-50 російського ж виробництва. Безсумнівно, хід подій був прискорений протистоянням між Росією і Україною в зв’язку з подіями в Криму і на Донбасі. Як результат, «Мотор Січ» позбувся головного ринку малорозмірних ВМД і не досяг успіху на інших, хоча, створивши власні версії Р-95-300 (МС-350 і МС-400), підприємство формально отримало право їх вільного продажу.

Українські фахівці могли б сприяти білоруським колегам не тільки в організації випуску малорозмірних ВМД для КР, а й у створенні самих КР. У період з 1980 по 1987 рік на Харківському авіазаводі велося серійне виробництво КР Х-55. Тому велика ймовірність, що на підприємствах України збереглася конструкторсько-технологічна документація на цю ракету.

Однак прихильники «китайської» версії вказували на велику організаційну і технічну складність (а отже і велику капіталомісткість) проекту організації випуску в Білорусі КР за українськими технологіями. До того ж у владних структурах України виникло побоювання, що, зрештою, всупереч ембарго, українські розробки можуть опинитися в Росії.

Тим часом Китай в останнє десятиліття розробив чимале число зразків реактивних систем залпового вогню (РСЗВ), близьких за характеристиками до ОТРК, як для національних збройних сил, так і для потреб іноземних замовників. Пропоновані Пекіном на світовому ринку РСЗВ відрізняються використанням передової елементної бази, систем супутникової навігації, змінних транспортно-пускових контейнерів-модулів з керованими і некерованими реактивними снарядами різних типів і калібрів, здатних вражати цілі на великих відстанях.

Дискусія стихла після того,, як 16 червня 2015 року голова Держвоєнпрому Сергій Гурульов доповів Лукашенку про те, що РСЗВ «Полонез» вітчизняної розробки успішно пройшла чергові випробування в Китаї, вразивши цілі на відстані 200 км. Прийнявши доповідь, білоруський лідер висловив особливу подяку китайській стороні. Таким чином підтвердилося, що в створенні «Полонез» діяльну участь брав і продовжує брати Китай.

А 3 листопада 2015 року, коли Лукашенко відвідував завод точної електромеханіки в Дзержинському районі, керівнику держави доповіли про центр, що працює над створенням сучасних ракетних систем в складі наукового і виробничого підрозділів.

На підставі розробок білоруських фахівців на заводі вже освоєно виробництво власних модульних транспортно-пускових контейнерів для ракет «Полонез» і очікується вихід на випуск власних ракет за повним технологічним циклом. Створені і запущені у виробництво власні системи наведення і управління, на черзі — ракетні двигуни різного призначення.

При цьому президент наголосив на необхідності підтримувати виробничу кооперацію з іншими країнами. Швидше за все, малося на увазі постачання з Китаю вихідних компонентів для виробництва твердого ракетного палива, які Білорусь поки не в змозі випускати сама. Одночасно було поставлено завдання прискорити локалізацію виробництва. При випуску «Полонеза» частка білоруських складових вже наближається до 70%. У найближчі роки цей показник повинен скласти не менше 95%.

Як доповів тоді президенту керівник Держвоєнпрому, вітчизняні фахівці найближчим часом вийдуть на створення для «Полонеза» не тільки власної ракети з дальністю ураження 200 км, а й боєприпасу істотно більшої дальності (за деякими даними до 300 км). Цю ж обіцянку Гурульов повторив і 15 лютого під час чергової доповіді президенту. Резонно припустити, що саме цю нову ракету для «Полонеза» і мав на увазі глава держави, заявивши 12 квітня про швидке прийняття на озброєння ракетної зброї стримування.

Тоді виникає питання: навіщо ж ряд ЗМІ (переважно російських) наполегливо намагається надати білоруській ракетній програмі український відтінок? Ризикнемо припустити, що це частина пропагандистської компанії, схожої на банальну помсту за прагнення Мінська дистанціюватися від конфліктів Кремля з Києвом і Анкарою.

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]