Хочу в армію!
В українському суспільстві слово «армія» нерідко асоціюється зі словом «тюрма». Деякі особливо винахідливі особи навіть наводять уривки із законів нашої країни, щоб це підтвердити. Настільки великий багаж стереотипів, банальне незнання ситуації і страх перед «службою» створює ситуацію, коли батьки мало не відразу після народження хлопчика починають будувати плани, як би «відмазати» сина від армії. Але чи дійсно такий страшний чорт, як його малюють? І, можливо, багато хто із сучасних солдат не так вже й противляться, коли їх закликають служити?
Армійські забобони
За словами військовослужбовців, в українському суспільстві побутує ціла низка стереотипів про збройні сили, які й відлякують від армії як самих молодих людей, так і їхніх батьків. Перше, чого бояться призовники та їхні матері, — це, звичайно ж, дідівщину. Кому захочеться їхати в інше місто, відриватися від місця, де жив і вчився, і бути у підсумку побитим своїми ж товаришами по службі? Всі ми чули ці моторошні історії, коли солдати здійснювали самогубства, або ще гірше — опинялися на все життя прикутими до інвалідного крісла. Ці сюжети у новинах жахають матерів і змушують хлопців думати, що подібні ситуації — звичайнісінька практика у військових частинах.
Другий стереотип, який захопив уми людей, полягає у тому, що «в армії солдати не служать, а будують генеральські дачі». Тут знову ж таки зіграли серйозну роль ЗМІ, розтиражувавши історії про те, як молоді солдати їдуть за місто і на «чиїсь» дачі тижнями «грають» у будівельників. Ці чутки відіб’ють бажання служити навіть у тих, хто не боїться дідівщини і готовий віддати рік свого життя служінню Україні. Ну навіщо людині, яка, наприклад, хоче побудувати кар’єру військового і бачить себе тільки у цьому, «горбатитися» на когось, якщо цей «хтось» — не рідна країна?
Третім же і, напевно, одним із найголовніших, стереотипів є втрата часу. Що значить для сьогоднішнього випускника школи, і вже тим більше вузу, піти в армію? Це втрата потенційної роботи, втрата можливості продовжувати навчання в аспірантурі, а нерідко ще й втрата друзів або коханої дівчини, яка може і не дочекатися. Певна річ, під тиском подібних загроз мало хто добровільно погоджується нести службу.
Порожні страхи?
Безумовно, за усіма стереотипами стоять ті чи інші факти і фактори, що породили їх, але військові стверджують: багато з них вже давно подолані. Так, наприклад один з представників внутрішніх військ на Донеччині пояснив «УРА-Информ.Донбасс», що дідівщина в армії здебільшого давно вже викоренена і є категорією позастатутних відносин, за які слідує цілком суворе покарання. Більше того, щоб допомогти юному солдату не відчувати себе «білою вороною» і нормально адаптуватися у колективі більш досвідчених товаришів по службі, в армії працює професійний офіцерський склад і кваліфіковані штатні психологи.
Коли ж справа стосується «солдат на дачі», як іноді називають тих військовослужбовців, які будують дачі та будинки своєму командуванню, то це, за словами самого ж командування, — чистої води корупція, яка обумовлює «розкрадання» людського ресурсу. І з нею в армійських лавах борються так само, як і в рядах чиновницьких, де допускаються фінансові зловживання.
Ну а що стосується третього страху, то він, за словами військовослужбовців, спричинений лише тим, що молоді люди абсолютно не знають армії і не розуміють, що вона може їм дати взамін «втраченого часу». «Виховання дитини, особливо хлопчика, має свої етапи. І є час у житті хлопчика, коли його потрібно вчасно відпустити. Якщо не відпустити і постійно опікуватися, тоді він не навчиться бути самостійним, він стане тією людиною, яка до кінця свого віку залежатиме від батьків. В армії ж хлопець може набратися знань, які допоможуть йому у майбутньому приймати рішення і найголовніше — відповідати за них. Тобто, по-перше, молодий чоловік набуває самостійності, а по-друге, — здатність впізнавати людей», — розповів «УРА-Информ.Донбасс» старший лейтенант, офіцер-психолог військової частини № 3004 Андрій Пащенко.
За його словами, коли новобранець потрапляє до армії, він відразу приймає вигляд військовослужбовця — одягнений у форму, коротко стрижений, не носить прикрас … І вже це — величезний плюс. «Це дозволяє на людину дивитися щиро. Ось цієї щирості суджень і вчать солдатів в армії. І цю якість людина не залишить в армії, це навичка на все життя. Ну і звичайно ж, дисципліна, пунктуальність, здатність цінувати час. Якщо до армії хлопець за дві години зранку встигав тільки вмитися і одягтися, то після армії він цей час розподілить максимально ефективно, встигнувши зробити вже частину справ на завтра», — запевнив він.
За словами психолога, залишивши важливу частину життя «на гражданці», призовник натомість отримує не менш важливі речі — необхідні якості особистості, які можуть вплинути на все його подальше життя. І якщо самі молоді солдати у цьому сумніваються, то їхні батьки вже починають розуміти: армія потрібна їхнім дітям.
Вустами батьків
За словами тих, хто не відкупив своє чадо у міських лікарнях і не побоявся віддати дитину до армії, час служби не пройде для нього даремно.
«Я не хвилююся за свого сина. Тут він стане самостійним, навчиться, як то кажуть, по-людськи жити. Ну і, звичайно, зрозуміє, що таке дисципліна. Вдома добре, але я зі свого досвіду знаю, що нічого так не розвиває дисциплінованість, як армія. Тим більше, що у мене старший син вже відслужив, і все було нормально. Я абсолютно спокійний», — розповів «УРА-Информ.Донбасс» Юрій, батько одного з новобранців, які приступили до служби у донецькій частині.
«А чого боятися за хлопчика? Я впевнена в армії і в користі того часу, який він тут проведе. Я знаю, що він набереться тут мужності і дисципліни, тому що довіряю нашій армії», — додала мати іншого призовника.
За словами батьків, зазвичай стереотипи і є головними ворогами сучасної армії. Звичайно, нерозумно стверджувати, що в армії немає проблем. Вони є — і з організацією, і з забезпеченням, і, можливо, з навчальним процесом… Але навіщо додавати до них ще й упереджене ставлення? Зрештою, у спірному «службовому питанні» завжди можна розібратися самому, особливо коли ти ще молодий, повний сил і готовий зробити себе хоч трішки кращим.