Директор донецького «Топазу» Юрій Рябкін: «Кольчуги» ми встигли вивезти

Після публікації на «Главкомі» інтерв’ю заступника голови концерну «Укроборонпрому» Сергія Пінькаса, до редакції звернувся Юрій Рябкін, директор донецького заводу «Топаз», який створив гучні радіолокаційні станції «Кольчуга».

В інтерв’ю Пінькас розповідав про те, що значна частина колективу «Топазу» відмовилася переїжджати на не окуповану територію України. Рябкін запевняє, що це не так. Топазівці готові відтворювати підприємство на новому місці, але поки їм не створені умови: робочі місця і житло в Запоріжжі. Саме тут уряд планує розмістити потужності підприємства, захопленого бойовиками в Донецьку. Рябкін розповів, як збирається відроджувати підприємство, а також про те, що терористи викрали на заводі.

У минулому році, коли почалося вторгнення, багато компаній рятували своє майно, наприклад, автодилери вивозили автомобілі з автосалонів в Донецькій і Луганській областях. Чому держава не вивезла обладнання «Топазу» (в ЗМІ повідомлялося, що бойовики викрадали майно і вивозили в Росію)?

Сергій Пінькас (заступник голови «Укроборонпром») коментував вашому виданню ситуацію навколо підприємстві «Топаз», але він, мабуть, не може точно і виразно знати її, оскільки завод не входить до складу «Укроборонпрому», а підпорядковується Міністерству економічного розвитку.

В урядових колах ще кілька місяців тому прийнято рішення про переміщення «Топазу» на НВК «Іскра» в Запоріжжі (розробник і виробник наземної радіолокаційної техніки оборонного комплексу України — «Главком»). Звучали й інші пропозиції — про розміщення в Києві, Львові. Але, врешті-решт, всі переконалися в тому, що розгорнути виробництво такого складного машинобудівного заводу на порожньому місці неможливо. Це роки і мільйони. А «Іскра» — фактично використовує ту ж технологію, що і наше підприємство. У наших заводів однойменний продукт — радіолокаційне обладнання. Трохи різні принципи роботи, але технологія виготовлення одна і та ж. Тому тут головним завданням буде лише наростити ті технологічні процеси, які відсутні або їхня продуктивність недостатня, щоб задовольняти і «Іскру», і наше підприємство.
Ви запитали, чому не вивезли підприємство…

Це не претензія — питання.

Повністю вивезти обладнання не представлялося можливим. Я наказом зупиняв завод тоді, коли на ньому були автоматники.

Коли це було?

14 червня 2014 року. Що нам вдалося зробити. Нам вдалося викрасти, в буквальному сенсі цього слова, готовий комплекс «Кольчуга». Ми літаком його перевезли звідти під Київ — в Гостомель. Крім того, змогли вивезти ще й окремий виріб «Кольчуга» (елемент радіолокаційної станції — «Главком»). Знову-таки літаком, і воно простояло у військовій частині в Борисполі.

Вивозили в червні?

Раніше. Коли в червні почалися події, вже нічого не можна було зробити. На заводі стояли автоматники.

Крім «Кольчуг» на заводі знаходився вже готовий новий розроблений нами для Міністерства оборони комплекс під назвою «Мандат» (комплекс радіоелектронної боротьби — «Главком»). Щоб ви собі уявляли — це сім КРАЗів з кунгами, набитих радіоелектронікою. Цей комплекс уже був оцінений, з Міноборони були узгоджені ціни. Передбачалася його теж вивезти літаками. Чому це не відбулося. Прийшли автоматники, зламали замки і цей комплекс викрали.

Чому для мене це особливо болючий удар. Само собою, це — втрата комплексу для Міноборони. Але є ще й питання грошей, які завод не отримав від міністерства, щоб розрахуватися із зарплати з співробітниками за шість місяців роботи.

За перше півріччя 2014 року?

Так. За комплекс ми повинні були отримати 77 млн гривень, з яких 25 мільйонів повинні були покрити борги по зарплаті. Цього не сталося, і я залишився в боргах.
Продовжуючи відповідати на ваше запитання про обладнання. Конструкторську документацію ми всю забрали, це не правда, що вона зникла. Єдине, що її вивозили на електронних носіях, а не паперових, оскільки один виріб — це 70 тисяч аркушів А4.

І зараз у Запоріжжі конструктори переносять документацію з електронною версією на паперову. Один виріб вже здали, другим займаємося. Тому, що стосується інтелекту, конструкторська документація у нас повністю збережена.

Нам дуже допомагають там. Я дуже вдячний Ігорю Степановичу Преснякову (директор «Іскри» — «Главком») за людське ставлення. Він розуміє ситуацію, в якій ми опинилися, забезпечивши моїх співробітників комп’ютерною та оргтехнікою, всім необхідним для роботи. Люди задоволені, вдячні.

«Мандат» довго розроблявся?

Тільки 2,5 роки готували програмне забезпечення — дуже складний виріб, вперше робився, пройшов державні випробування.

А що стосується інформації, по якій мені вже кілька днів телефонують мої колишні співробітники — про те, що співробітники «Топазу» відмовляються переїжджати…. Це абсолютно не відповідає дійсності. Інша справа, що ще всі співробітники сидять в Донецьку і нікуди не переїхали. З однієї причини. Переїзд, оренду житла, всі соціальні умови для співробітників на новому місці потрібно забезпечити. Це обставини суто матеріального плану для людей, які сім’ями повинні залишити своє житло і переїхати з Донецька до Запоріжжя. Відсутність коштів. Бажання працювати — величезне, але поки немає можливості.

Готувалися дві постанови Кабміну. Вони передбачали виділення коштів на переїзд. Але зрозумійте мене правильно. Це соцвитрати. За законом використовувати обігові кошти на вирішення соціальних проблем не можна, заборонено. Можна лише за рахунок резервного фонду. Спільно з Кабміном і Мінекономіки було підготовлено постанову, яка була затверджена на засіданні уряду.

У цьому році?

Та в цьому. І, тим не менш, це рішення було не дуже прийнятне, не коректне. Воно, у всякому разі, не виконане. Мінекономіки почало другу постанову готувати, але вона поки не дійшла до засідання Кабінету міністрів.

Яка кількість співробітників на «Топазі»?

Працювало до відомих подій 1200 осіб. Я розумію, що не всі з них переїдуть, та й мені не підняти таку кількість, не зможу забезпечити умови. Але є фахівці, без яких, скажемо прямо, будемо складно розгорнути виробництво і науку (конструкторське бюро). Ось таких людей — приблизно 350 осіб. Тобто, необхідно перевезти 350 сімей, але при цьому всі бажаючі переїхати будуть працевлаштовані на новому місці.

Я розумію, що Пінькас не міг знати цієї ситуації. Але це чітко знає Міністерство економіки. Зараз є і наказ про створення міжвідомчої робочої групи з питань відновлення роботи «Топазу». Це позитивний сигнал. Питання не кинуте. Ним займаються представники всіх міністерств, у тому числі від «Укроборонпрому». Зараз є пропозиція, згідно з якою у Запоріжжі з балансу «Іскри» на баланс «Топазу» можуть бути передані приміщення виробничою площею 24 тис. кв. м і майданчик 8,3 гектара. Це дає можливість запуститися.

Це вирішено на рівні уряду?

Поки це підсумки наради. Все що потрібно для запуску — трудові ресурси та виробничі потужності.

Чим була викликана затримка зарплати на підприємстві?

Виріб «Мандат» робився вперше. Виріб робився фактично за рахунок оборотних коштів заводу, і вони були повністю з’їдені.

Як же люди працювали півроку без зарплати?

Так і працювали, в складній обстановці, в очікуванні коштів — знали, що в кінцевому підсумку все буде оплачено. Все складеться. Не склалося… Крім того, ми розраховували на продаж «Кольчуги».

Ту, що встигли врятувати і перевезти в Гостомель?

Так. Цей комплекс робився під зарубіжний контракт. Я його підписував, оскільки мав права спецекспортера. Під це замовлення зробив техніку, яка досі так і не реалізована.

Але активи якими, розташовував завод — у вигляді готової продукції, ніяких сумнівів не залишали, що підприємство досить стійке. А вийшло те, що вийшло. Одна техніка загублена, залишивши за собою борги, інша — досі не реалізована, завод втрачений.

Коли «Топаз» зможе почати повноцінну роботу в Запоріжжі?

Як тільки перевезу людей, а перевезу — як тільки буде реалізований цей комплекс («Кольчуга»). Такі переговори ведуться. Реалізація тягне за собою іншу роботу (обслуговування та навчання фахівців, які будуть використовувати техніку — «Глаквком»). І це вже якісно інші міжнародні взаємини.

Дивно, що держава настільки слабо забезпечувала замовленнями ваше підприємство.

Держава нас рідко забезпечувала замовленнями. Ми самі себе забезпечували, за рахунок зовнішньоекономічних поставок.

Як виживають співробітники, що залишилися в Донецьку, чим займаються?

Хто як. Програмісти — на телефонних станціях, деякі виїхали, деякі в Запоріжжі влаштувалися, хтось працює в компаніях, що розробляють програмні продукти.

А що зараз в будівлі заводу?

Там сидить самопризначений директор. Роботи ніякої немає природно, і зарплати немає.

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]