Уламки щита Батьківщини: яку зброю виробляють колишні республіки СРСР. Частина 1

 Уламки щита Батьківщини: яку зброю виробляють колишні республіки СРСР. Частина 1

Ракета-носій «Зеніт-3SLБ». Фото з сайту заводу «Південмаш»
Більша частина радянської планової економіки прямо або побічно працювала на війну. Підприємства військово-промислового комплексу (ВПК) були у всіх без винятку союзних республіках, від гігантських заводів і полігонів для випробування ядерної зброї до непримітних «скриньок» — секретних конструкторських бюро без поштової адреси, тільки з зазначенням номера поштової скриньки. Кому що дісталося і як влади нових незалежних держав розпорядилися спадщиною радянського ВПК — в огляді Кирила Михайлова. У першій частині розповідаємо про оборонні промисловості України, Молдавії і Білорусії.

Білорусія

Особливість ВПК Білорусії полягає в тому, що через близькість до кордону в радянський час у республіці не розміщували великих оборонних виробництв. Мінський автомобільний завод (МАЗ), звичайно, велике виробництво, але випускав він тягачі для ракет, але не самі ракети. 120 підприємств ВПК випускали радіоелектроніку, комплектуючі та підсистеми для самих різних видів зброї. Олександр Лукашенко протягом 20 років будує в Білорусії соціалізм в окремо взятій країні, тому структура ВПК зберегла риси, характерні для радянського минулого: весь оборонний комплекс підпорядковується Державному військово-промисловому комітету. Зараз в республіці працює близько 50 оборонних заводів, багато як суміжники для російської оборонки, але цілком успішно освоєна і ніша модернізації старої радянської зброї для республік СНД і країн третього світу. Основні напрямки розвитку ВПК Білорусії виглядають так: системи комплексної протидії високоточній зброї, бойові геоінформаційні системи, колісні та гусеничні платформи для ракет, безпілотники; інформаційні технології, зв’язок і управління.

Тягач МЗКТ. Фото: interpolit.ru

Росія купує у сусідів приціли для бронетехніки (ВАТ «Пеленг»), пілотажно-навігаційні комплекси для літаків «Сухого» (БПО «Екран») і багато ще чого по дріб’язку. Але головне для Білорусі — це, звичайно ж, багатовісні платформи Мінського заводу колісних тягачів (МЗКТ). Завод цей був виділений у самостійне виробництво в 1991 році з Мінського автозаводу. Тягачі МЗКТ можна бачити щороку по телевізору або своїми очима в центрі Москви на параді Перемоги або попередніх йому репетиціях: стратегічний ракетний комплекс «Тополь-М» на шасі МЗКТ-79221 з міжконтинентальною ракетою і зенітно-ракетний комплекс С-400 на шасі МЗКТ-7930 . Ця чотиривісна машина з колісною формулою 8×8 вантажопідйомністю до 24 тонн — лідер російського ринку військових шасі в цьому класі. «Тридцятка» дає розробникам 8,5 метрів монтажної платформи за водійською кабіною, так що на неї встановлюють оперативно-тактичний ракетний комплекс «Іскандер», берегові протикорабельні комплекси «Бал-Е», «Берег» і «Бастіон».

Молдавія

Спеціалізацією Молдавської РСР в оборонній промисловості була в основному обчислювальна техніка, електроніка та радіоелектроніка. Вироблене обладнання та комплектуючі відправлялися на заводи в інших республіках, в основному в РРФСР, тобто в Молдавії кінцевий продукт у вигляді якої-небудь радіолокаційної станції не вироблявся. Основні молдавські оборонні підприємства знаходилися в Кишиневі: «Топаз», «Мезон», «Сигнал», «Лічмаш» та інші. Наприклад, завод «Мезон» входив до п’ятірки найбільших радянських виробників мікроелектроніки і випускав до 130 млн інтегральних мікросхем на рік.

Завод «Мезон». Фото: mezon.md

Після розпаду СРСР заводи втратили своїх замовників, а держава так і не змогла виробити послідовну політику щодо підтримки та розвитку оборонних заводів. І все-таки деякі заводи примудрилися вижити. У 2002 році завод «Топаз» купило московське машинобудівне підприємство «Салют», яке випускає авіадвигуни та енергоустановки. Якщо до 1991 року «Топаз» виробляв мікроелектроніку, то тепер — верстати і різні спеціальні установки для виробництва авіадвигунів. А той же самий «Мезон», як і раніше, випускає інтегральні схеми. Але є й приклади глибокої конверсії. Завод «Реут» у Бельцах (колишнє Виробниче об’єднання ім. Леніна) виробляв навігаційну і гідроакустичну апаратуру для військово-морського флоту. Це виробництво частково збережено і донині, але більша частина продукції — кухонні електроплити, духовки, телефони, радіоприймачі, лічильники електроенергії, замки, засувки і навіть парасольки.

Україна

В Україні було зосереджено близько 30% від усього військово-промислового комплексу СРСР, більше 700 підприємств, провідні конструкторські бюро. В першу чергу це було авіабудування, танкобудування, суднобудування і, нарешті, ракетобудування — знаменитий «Південмаш», виробник важких рідинних міжконтинентальних балістичних ракет. Поява незалежних держав на руїнах СРСР було серйозним ударом для глибоко інтегрованого радянського оборонного комплексу. 1990-і виявилися дуже важкими для ВПК України, порушилася інтеграція з російськими підприємствами, істотно скоротився оборонзамовлення, кількість підприємств, зайнятих в оборонці, скоротилася в кілька разів.

Причина була не тільки в глибокій економічній кризі, а й у відсутності загальної стратегії розвитку ВПК. Пошук партнерів то на Заході, то на Сході приводив до зривів таких великих проектів, як участь ДП «Антонов» у створенні Airbus A-400M, до відмови від продажу Росії недобудованого крейсера проекту 1164 «Україна» «Суднобудівного заводу імені 61 комунара» у Миколаєві (крейсер так і залишився іржавіти на верфях), так і не був доведений до розуму спільний з Росією проект створення середньомагістрального транспортного літака Ан-70, і так далі.

Ан-70. Фото: bmpd.livejournal.com

Тем не менш, за 20 років після розпаду СРСР Україна увійшла в десятку провідних світових експортерів зброї. Річ у тім, що в 1991 році Україна дісталися гігантські арсенали, які призначалися для постачання військ у Східній Європі. Так що значною статтею доходів ВПК став експорт модернізованої радянської техніки та її подальше обслуговування. Збережені конструкторські бюро і заводи розробляли і представляли нові зразки озброєнь, але за рідкісним винятком в серію вони не йшли. ВПК України з 2010 року об’єднує концерн «Укроборонпром», але він в основному займається експортними контрактами, а не розробкою та проведенням оборонно-промислової політики.

Один із прикладів глибокої модернізації старої зброї — танк «Булат» (на базі Т-64). Виробляється на Заводі транспортного машинобудування імені Малишева у Харкові (ЗТМ ім. Малишева). Танк отримав нову 125-міліметрову гармату, двигун і динамічний захист, в 2004 році був прийнятий на озброєння українською армією. Вартість модернізації однієї машини становить близько $ 500 тис. Контракт на поставку 50 «Булатів» був підписаний з Конго.

Український ВПК зміг сконструювати і запустити в 2009 році в серію новий танк «Оплот», в якому розвиваються конструктивні ідеї Т-80. За своїм захистом ця машина не поступається сучасним західним зразкам, а до достоїнств танка відносяться хороша прохідність при відносно невеликих вазі і розмірах. «Оплот» озброєний 125-міліметровою гладкоствольною гарматою. У 2011 році ця машина обійшла таких суперників як російський Т-90 і німецький «Леопард 2» на конкурсі для поставки танків Таїланду. Сума контракту склала $ 240 млн.

Але були й невдачі. У січні 2014 року Ірак повернув українській стороні 42 БТР-4 через непереборні дефекти у броні, а попросту — через тріщини. Загальна сума контракту на поставку 420 бронетранспортерів, сплачених США, склала $ 457 500 000.

Двигун виробництва «Мотор Січ». Фото: fotografersha.livejournal.com

До початку 2014 року 97% продукції ВПК України йшло на експорт, а основними партнерами були Росія ($ 1 млрд в 2013 році), Казахстан, Китай, Індія, Ірак і Таїланд.

«ВПК України на межі смерті», — так зараз оцінює стан справ керівник Центру військового прогнозування Анатолій Циганок. Після того як Україна в травні офіційно зупинила військово-технічне співробітництво з Росією, вона позбулася щорічних замовлень більш ніж на $ 1 млрд. «Йдеться, насамперед, про вертолітні двигуни запорізького машинобудівного підприємства «Мотор Січ» та двигуни для корветів миколаївського заводу «Зоря-Машпроект», — пояснює Циганок. «Мотор Січ» поставляє в Росію двигун ТВЗ-117, основний для штурмового вертольота Мі-24І транспортника Мі-8. Обсяг поставок — 80% від всього виробництва. Росія також закуповувала 95% газотурбінних двигунів заводу «Зоря-Машпроект» для Військово-морського флоту. Тепер все це виробництво встане.

Ще одна проблема в тому, що до 70% суміжників — тобто постачальників устаткування і комплектуючих для українських оборонних заводів, — знаходяться в Росії, економічні зв’язки з ними тепер теж розірвані. Експерт Анатолій Циганок впевнений, що Україна тепер зможе самостійно випускати тільки танк «Оплот», а виробництво однієї машини в нових умовах займе не 8-9 місяців, як раніше, а до 20 місяців.

Розрив військово-технічного співробітництва з Росією означає припинення обслуговування міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) Р-36М2 «Воєвода», прийнятих на озброєння в 1988 році. Ракета була сконструйована в КБ «Південне» у Дніпропетровську і вироблялася на Південному машинобудівному заводі в тому ж Дніпропетровську, де досі випускаються всі необхідні запчастини до Р-36М2.

Ця найпотужніша міжконтинентальна ракета у світі за класифікацією НАТО називається SS-18 «Сатана», що не дивно. 10 таких ракет можуть вбити більшість людей, що живуть в США і знищити до 80% промисловості цієї країни. Дальність польоту «Воєводи» — 16 000 км, вона оснащена або однією боєголовкою потужністю 8 мегатонн, або десятьма головними частинами по 0,75 мегатонн кожна. Для порівняння, потужність ядерного вибуху в Нагасакі була 21 кілотонн. «Воєвода», вона ж Satan, базується в шахті, захищеної від прямого ядерного вибуху, сама ракета захищена від впливу ядерного вибуху під час польоту і здатна долати найсерйознішу протиракетну оборону. Офіційні російські особи обіцяють замінити «Воєводу» на МБР повністю російського виробництва до 2020 року.

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]