Українські вертольоти стали недосяжними для снарядів бойовиків

У ХХІ столітті ефективність високоточної протитанкової зброї посилюється, якщо вона стоїть на літаках і вертольотах. Американці довели це своїми «Апачі», які розстрілювали цілі танкові колони в Іраку. В України є свої протитанкові ракети для вертольотів — це «Альта», б’є на 12 кілометрів і пробиває броню понад метр завтовшки. А від ракет ворога з землі наші модернізовані Мі-24 захищає система, розроблена київським підприємством «Адрон».

«Розроблена система захисту, яка включає в себе активні перешкоди — це станція опто-електронної протидії «Адрос». І система пасивних перешкод — це система відстрілу помилкових теплових цілей. Це спільна білорусько-українська розробка», — розповідає головний конструктор фірми «Адрон» Штарнов Віталій.

На Конотопському авіаремонтному ми ставимо французьку авіоніку. А запорізька «Мотор Січ» поставляє двигуни п’ятого покоління, які роблять вертоліт недосяжним для переносних ракетних комплексів терористів.

«Це пов’язано насамперед з тим, що у терористів є ранцеві ручні переносні агрегати, як ПЗРК, потолок стрільб там до 3,5 кілометрів, значить нам треба піднятися вище. Ми створили новий двигун п’ятого покоління, який дозволив нам, в Україні, встановити рекорди висоти . Ми на цьому вертольоті піднялися на 9,2 км», — розповідає генеральний конструктор АТ«Мотор січ» В’ячеслав Богуслаєв.

Всі збиті під час АТО українські авіамашини ще не мали таких характеристик і тільки зараз поступила в армію партія модернізованих Мі-24 і Мі-8. Під час реальних бойових дій — важлива швидкість надходження нових зразків з конвеєра — на передову. Цього не було протягом року війни на сході, але схоже на те, що висновки зроблені.

«Якщо ми говоримо про співпрацю з Міноборони — це проведення процедури тендеру за 5 днів і відповідно після укладення договору і надходження фінансування, протягом 10 днів за наявності такої техніки, вона може бути поставлена у війська», — говорить Сергій Пінькас, заступник генерального директора ДК «Укроборонпром».

Раніше на українській високоточній зброю використовувалися комплектуючі з Росії. Зараз в «Укроборонпромі» стверджують, що знайшли всі необхідні запчастини у наших союзників.

Це ще одне українське диво — високоточний снаряд «Квітник» для артилерії, розроблений ніжинським підприємством «Прогрес» у 2008 році. Він з лазерним наведенням перетворює радянські гаубиці на високоточну зброю XXI століття. Б’є на 20 кілометрів. Вартість одного — до 30 тисяч доларів.

«Якщо для знищення звичайної цілі ми повинні використовувати 600 боєприпасів, а це означає підвозити боєприпаси та інше, то для знищення цілей за допомогою «Квітника» необхідний лише один снаряд. На сьогодні боєприпас серійно не виготовляється, тому що в ньому є російські комплектуючі», — зазначає військовий експерт Сергій Згурець.

Експерти дають рік на заміну російських компонентів «Квітника» європейськими. Українське виробництво вже практично не залежать від російських комплектуючих. Це стосується й танкового заводі імені Малишева. Але бої під Дебальцеве показали — наші 64-ки поступаються модернізованим російським Т-72. До того ж танки агресора оснащені тепловізорами і мають значну перевагу в нічному бою. У нас є сучасні танки, такі як «Булат» і «Оплот», які здатні вигравати бої у росіян, але їх на передовій замало. Крім сучасної зброї — потрібні і кваліфіковані кадри, які можуть ними керувати. З відповідними тренуваннями поки проблема.

Комплексні підходи найкраще втілені в українській артилерії. Значно полегшує життя артилеристам геоінформаційна система. Це комплекс радарів і безпілотників, які дають точні координати ворога під час бою в режимі онлайн. Пункт управління — це два комп’ютери, які беруть координати від дронів-розвідників і радарів. Спеціальна програма відразу вирішує, з якого типу зброї треба вражати ціль. Всі операції прорахунку даних тривають соті частки секунди.

«Зазвичай ті, хто по нас стріляють, не встигають тікати з місця, звідки вони стріляють. Ми починаємо стріляти по них трошки раніше, ніж вони закінчили стрілянину», — говорить Борис Костенко, волонтер команди ГВС «Арта».

Сервери пункту управління підказують командиру про появу нової цілі. Для координації дій геоінформаційної системи не треба застосовувати радіозв’язок, так що противнику просто нічого підслуховувати в радіоефірі. Ось так от в екстремальних бойових умовах продовжує удосконалюватися наша бойова потужність.

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]