Міфологія Третього рейху: ідея «чистої крові»

Громадяни України досить багато чули про німецький нацизм, але в реальності знають про ідеологію Третього рейху небагато. В головах у людей мішанина з образів радянсько-російських кінофільмів, карикатурних німців з голлівудських картин (часто схожих на міфічних персонажів, чудовиськ з пекла). На жаль, для частини сучасної європейської та російської молоді гітлерівські нацисти стали зразками для наслідування.

У цій статті ми зупинимося на основоположному камені ідеології Третього рейху — ідеї «чистої крові». Треба відзначити, що цей «блок» нацистської міфології був придуманий не ними. Расистами були всі європейські колонізатори, особливо британські протестанти. Расизм і расова сегрегація процвітали в «оплоті демократії» — США, задовго до Третього рейху і збереглися після його падіння. У 19 столітті європейські мислителі створили «науковий расизм», який ділили раси на «вищі» і «нижчі». Не дарма в еліті Третього рейху процвітали англофільскі настрої — Британська імперія здавалася їм ідеальною державою.

Саме поняття «чистої крові» вперше з’явилося під час іспанської інквізиції. Мовою інквізиції належати до чистої крові означало не походити ні від євреїв, ні від маврів, ні від єретиків. У 1496 році статут «чистоти крові» затвердив папа римський Олександр VI. Він був введений в монастирях, університетах, потім і інших областях іспанського суспільства, забороняючи отримання освіти і заняття будь-якої посади людям, які мали серед предків арабів, маврів, євреїв. Цікавий той факт, що боротьбу за «чистоту крові» здійснював великий інквізитор Іспанії Томас Торквемада, який сам походив з іспанського роду хрещених євреїв (відразу згадуються повідомлення про походження ряду високопоставлених нацистів у Третьому Рейху). З Іспанії виганяють євреїв (1492 рік), потім маврів (1502 рік). Під репресії потрапили Мориски (маври прийняли християнство і їх нащадки), Мара (євреї прийняли християнство і їх нащадки).

Томас Торквемада

Зазвичай, коли згадують Третій рейх, відразу спливає ідеологія антисемітизму. Світові ЗМІ після Другої світової війни провели велику роботу по впровадженню в свідомість обивателів «первинності» страждань єврейського народу. Хоча в ідеології Рейху «єврейське питання» не було головним. Так, рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер в квітні 1943 року заявив: «Для нас … відправною точкою є питання крові. Ми були першими, хто по-справжньому вирішив проблему крові на практиці, і, в зв’язку з цим, під проблемою крові ми, звичайно, не маємо на увазі антисемітизм. Антисемітизм — точно те ж саме, що і дезінфекція. Це — питання чистоти. Таким чином, антисемітизм для нас є не питанням ідеології, але питанням чистоти …». Про це ж можна прочитати і в «біблії» німецького нацизму — книзі Адольфа Гітлера «Моя боротьба». Гітлер не раз звертається до того, що «вирішальне значення має тільки одна з проблем: проблема расового збереження народу. Одним лише ступенем чистоти крові визначається сила чи слабкість людей». На його думку, «всі інші проблеми в порівнянні з расовою грають до смішного малу роль». Всі інші питання мають тимчасове значення, а проблема «чистоти крові буде існувати до тих пір, поки буде існувати і сама людина». У результаті «ми знаємо тільки одне священне право людини, що є в той же час і його священним обов’язком; людина повинна невсипно піклуватися про те, щоб його кров залишалося чистою».

Найстрашнішим злочином, на думку ідеологів нацизму, було «змішання крові». Як писав в «Міфі 20 століття» найвизначніший ідеолог Рейху Альфред Розенберг, від цієї «кровної ганьби» гинуть не тільки особистості, а й цілі цивілізації, раси. Одним із наслідків цієї ідеології стало вибудовування державно-суспільної ієрархії відповідно до принципу «чистоти крові». В ідеалі повноцінну освіту та вищі пости в імперії могли отримати тільки люди з «чистою кров’ю», громадяни зі «змішаної кров’ю» уражалися в правах, а людей з «чужою кров’ю» могли вигнати або вбити, перетворити на рабів.

15 січня 1935 був виданий указ «Про спадковому вченні і расової теорії в рамках шкільних занять». Рекомендувалося починати заняття з дітьми за расовими питаними з 6 років, друкувалися відповідні навчальні посібники, організовані курси перепідготовки вчителів. У вересні 1935 року на партійному з’їзді НСДАП у Нюрнберзі були прийняті два «расових закони» («Нюрнберзькі закони»). Це був «Закон про захист німецької крові та німецької честі» і «Закон про громадянство Рейху». Перший закон заборонив укладення шлюбів і позашлюбні зв’язки між громадянами німецької чи спорідненою їй крові з євреями. Покаранням за «осквернення раси» — вступ у шлюб, були каторжні роботи. За позашлюбні зв’язки карали тюремним ув’язненням або каторгою. Другий закон встановлював, що громадянином Третього рейху могла стати тільки людина, що має німецьку або споріднену їй кров. У листопаді закон доповнили: євреї тепер не могли бути громадянами Рейху і втратили право голосу з політичних питань, право обіймати громадські посади.

Зводити расове законодавство тільки до антисемітських законам невірно. «Расові закони» тільки поклали початок продуманій системі різних обмежень і заборон. У листопаді ж закон про заборону шлюбів германців з євреями було розширено на негрів і циганів (і їх нащадками). Хоча в принципі виключення могли бути, закон передбачав особливі дозволи на шлюби з носіями «чужої крові». Після захоплення у 1939 році слов’янських держав — Чехословаччини і Польщі, з’явилися обмеження проти змішання крові з їх жителями. 23 листопада 1940 вийшла підписана заступником фюрера Мартіном Борманом розпорядження, в якому заборонялося вступати в шлюби з польками і чешками селянам-членам НСДАП (Націонал-соціалістична німецька робітнича партія). Крім того, членам НСДАП та інших важливих організацій (СС, Націонал-соціалістичного моторизованого корпусу, Націонал-соціалістичного союзу вчителів тощо) потрібен дозвіл місцевого гауляйтера для того, щоб вступити в шлюб з представниками польського, чеського, угорського народів. Незабаром цю вказівку було розширено на всі верстви німецького населення. Приміром, в Гітлерюгенді в 1939 році було 8,7 млн. осіб (при чисельності німецької молоді на початку 1939 року в 8,8 млн. чоловік), а в 1940 році членство в цій організації для молодих німців стало обов’язковим. З квітня 1940 всі німецькі юнаки у віці 10-18 років були зобов’язані вступити в Гітлерюгенд.

Таким чином, в 1940 році слов’яни (та й частково угорці) були прирівняні до євреїв. Гіммлер в жовтні 1943 року охарактеризував слов’ян (з його промови майбутнє слов’янських народів виглядало зовсім сумним), як «суміш народів з нижчих рас з вкрапленнями нордичної крові, нездатна до підтримання порядку і до самоврядування». Після окупації Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії, частини Франції з’являються закони, що ускладнюють шлюби з жителями цих територій. Згідно секретної директиви начальника штабу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини від 26 січня 1942 року, військовослужбовці могли отримати дозвіл на шлюб з громадянами «нордичних» країн Голландії, Норвегії, Данії, Швеції (до них пізніше зарахували Бельгію і Фінляндію) тільки з дозволу фюрера. На Східному фронті шлюби з місцевими жителями були повністю заборонені. Заборонили навіть будь-які статеві контакти — зрозуміло, що цього розпорядження не дотримувалося, зафіксовані як добровільні, так і насильницькі статеві зв’язки з місцевим населенням. Окупанти діяли за принципом «війна все спише». Заборона на статеві контакти був пом’якшена тільки для естонців і латишів, враховуючи масовий запис таких у війська СС і поліцейські формування. Але заборона зберігався щодо литовців. Гіммлер писав, що цей «народ погано себе веде і має таку низьку расову цінність, що зняття заборони є необгрунтованим і невиправданим».

«Чистота крові» мала для ідеологів нацизму і релігійне значення. Альфред Розенберг у «Міфі 20 століття» говорив про «релігії крові», нової віри в божественну сутність людей, яка змінить християнство.

Німці в поданні нацистського керівництва були т. зв. «Потоком крові», як і інші народи. У зіткненні таких «потоків» жодних моральних критеріїв бути не могло. Людей «чужої крові» була необхідно витісняти і знищувати. Кожен німець був «краплею крові в кровопотока» і не ніс особисту відповідальність. 4 жовтня 1943 Гіммлер виступаючи в Познані перед вищим керівництвом СС, повідомив: «Наш народ був охоплений чужими народами і через них забув свою спадщину. Чужі потоки крові впадали в наш народ, але він, незважаючи на страшні труднощі і страшні удари долі, зберіг силу в самій основі крові, щоб через це перемогти».

Тому, враховуючи цей факт, німецьке керівництво збиралося «звільнити» Крим і всі прилеглі райони від всіх «чужаків» і заселити німцями, тому що в у 2 столітті н. е.. там відзначилися готи. У 1942 році в Генеральному плані «Ост» згадувалося про створення Готенгау («Готської області») на нижньому Дніпрі та в Криму.

Треба казати, що заперечення норм сучасної цивілізації — одна з особливостей нацистської ідеології. Ідеологи Рейху протиставляли сучасну їм цивілізацію, «цивілізованих» людей, яким вселили, що вони можуть жити суперечачи законам природи, «героїчну старовину».

Звичайно, ідея «чистоти крові» була міфом, за допомогою якого вибудовували майбутнє «Тисячолітнього рейху». Значна частина німців, особливо в Центральній, Східній Німеччині та Австрії була нащадками понімечених західних слов’ян — численних союзів племен лютичів, ободрічей та ін Пруссія — ядро майбутньої Німецької імперії до моменту смерті Фрідріха II Великого, мала в своєму народонаселенні до третини колоністів і їхніх нащадків . Фрідріх Вільгельм I Бранденбурзький (1620 — 1688) прозваний Великим курфюрстом, засновник Бранденбурзькому-прусської держави, у своїй внутрішній політиці був дуже терпимий до різних релігійних меншин і всіляко заохочував приїзд колоністів. Країна була страшно розорена Тридцятилітньої війною (1618-1648), тільки Бранденбурзька марка втратила 140 тис. чоловік з 300 тис. Цілі райони були перетворені в пустелі. Фрідріх Вільгельм відкрив в країну широкий доступ всім бездомним вигнанцям, бродячим солдатам і навіть розбійникам, які хотіли знову звернутися в чесних людей. Великий Курфюрст прихистив тисячі французьких гугенотів, євреїв, представників різних протестантських меншин і сект. Серед переселенців були голландці, поляки, чехи. В результаті величезної роботи прусського уряду декількох поколінь Пруссія перетворилася на одну з провідних держав Європи. Правда, треба врахувати той факт, що колоністи були представниками європейської культури і легко інтегрувалися в Пруссії. Вже до кінця 19 століття нащадки французів, голландців, поляків, чехів щиро вважали себе «справжніми німцями». Бурхлива індустріалізація зруйнувала останні острівці самобутньої культури в сільській місцевості та невеликих містечках. Подібну політику успішно проводили і в Росії, коли запрошували колоністів з Європи (тих же німців) для освоєння Новоросії та інших територій.