Вторгнення СРСР до Чехословаччини

 Вторгнення СРСР до Чехословаччини

Вторгнення СРСР до Чехословаччини
Пост від 21 серпня 2013 року користувача ЖЖ «Інший»: 45 років з дня вторгнення в Чехословаччину. ФОТО.

О другій годині ночі 21 серпня 1968 року радянський пасажирський літак Ан-24 запросив аварійну посадку в празькому аеропорту Рузине. Диспетчери дали добро, літак приземлився, з нього висадилися військовослужбовці 7-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, дислокованої в Каунасі. Десантники під загрозою застосування зброї захопили всі об’єкти аеродрому і почали прийом транспортних літаків Ан-12 з підрозділами десантників і військовою технікою. Транспортні Ан-12 сідали на смугу кожні 30 секунд. Так почалася ретельно розроблена СРСР операція з окупації Чехословаччини і закінчилася т.зв. «Празька весна» — процес демократичних реформ, що проводяться компартією Чехословаччини під керівництвом Олександра Дубчека.

В операції по захопленню Чехословаччини, яка отримала назву «Дунай», брали участь армії чотирьох соціалістичних країн: СРСР, Польщі, Угорщини та Болгарії. Армія НДР теж повинна була увійти на територію Чехословаччини, але в останній момент радянське керівництво побоялося аналогії з 1939 роком, тож німці кордон не перетнули. Основною ударною силою угруповання військ країн Варшавського договору стала Радянська Армія — це були 18 мотострілкових, танкових і повітряно-десантних дивізій, 22 авіаційних і вертолітних полку, загальною чисельністю за різними даними від 170 до 240 тисяч осіб. Одних тільки танків було задіяно близько 5000. Були створені два фронти — Прикарпатський і Центральний, а чисельність об’єднаного угруповання військ досягала півмільйона військовослужбовців. Вторгнення було за звичайною радянською звичкою піднесено, як допомогу братньому чехословацькому народу в боротьбі з контрреволюцією.

Ніякою контрреволюцією в Чехословаччині, ясна річ, і не пахло. Країна повністю підтримувала комуністичну партію, з січня 1968 року почала політичні та економічні реформи. За кількістю комуністів на 1000 осіб Чехословаччина займала перше місце в світі. З початком реформ була істотно ослаблена цензура, повсюдно проходили вільні дискусії, почалося створення багатопартійної системи. Було заявлено про прагнення забезпечити повну свободу слова, зборів і пересувань, встановити суворий контроль над діяльністю органів безпеки, полегшити можливість організації приватних підприємств і знизити державний контроль над виробництвом. Крім того, планувалася федералізація держави і розширення повноважень органів влади суб’єктів ЧССР — Чехії та Словаччини. Все це, звичайно, непокоїло керівництво СРСР, яке проводило щодо своїх васалів в Європі політику обмеженого суверенітету (т.зв. «доктрина Брежнєва»). Команду Дубчека багаторазово намагалися вмовити залишитися на короткому повідку у Москви і не прагнути побудувати соціалізм за західними стандартами. Вмовляння не допомагали. Крім того, Чехословаччина залишалася країною, де СРСР так і не зміг розмістити ні свої військові бази, ні тактичну ядерну зброю. І цей момент був, мабуть, головною причиною настільки невідповідної масштабам країни військової операції — кремлівському Політбюро потрібно було змусити чехословаків підкорятися собі за будь-яку ціну. Керівництво Чехословаччини, щоб уникнути кровопролиття і руйнування країни, відвело армію в казарми і надало можливість радянським військам безперешкодно розпорядитися долею чехів і словаків.

Єдиним видом опору, з яким зіткнулися окупанти, був громадянський протест. Особливо яскраво це проявилося в Празі, де беззбройні жителі міста влаштували справжню обструкцію загарбникам.

О третій годині ночі 21 серпня (це теж була середа) радянськими солдатами був заарештований прем’єр-міністр Черник. О 4:50 колона танків і БТР попрямувала до будівлі ЦК КПЧ, там був застрелений двадцятирічний житель Праги. У кабінеті Дубчека радянські військові заарештували його самого і сімох членів ЦК. О сьомій ранку танки попрямували на Виноградську, 12, де розташовувалося Радіо Праги. Жителі встигли побудувати там барикади, танки стали прориватися, була відкрита стрілянина по людях. Того ранку біля будівлі Радіо загинули сімнадцять чоловік, ще 52 були поранені і доставлені в лікарню. Після 14:00 арештоване керівництво КПЧ було посаджено на літак і вивезено в Україну за сприяння президента країни Людвіга Свободи, який як міг боровся з маріонетковим урядом Біляка та Індри (завдяки Свободі Дубчеку зберегли життя, а потім перевезли в Москву). У місті була введена комендантська година, в темний час солдати відкривали вогонь по будь-якому об’єкту, що рухався.

Увечері за європейським часом Рада Безпеки ООН провела в Нью-Йорку екстрене зібрання, на якому ухвалила резолюцію, яка засуджує вторгнення. СРСР наклав на неї вето.

По місту почали їздити вантажівки зі студентами, що тримають в руках національні прапори. Усі ключові об’єкти міста були взяті під контроль радянськими військами.

У Національного музею. Військову техніку тут же оточували жителі міста і вступали з солдатами в розмови, часто дуже гострі, напружені. В окремих районах міста було чути стрілянину, в лікарні постійно везли поранених.

Вранці молодь почала будувати барикади, атакувати танки, закидувати їх камінням, пляшками з горючою сумішшю, намагалася підпалювати військову техніку.

Напис на автобусі: Радянський культурний центр.

Один з поранених у результаті стрілянини солдат по натовпу.

По всій Празі почалися масові акції саботажу. Щоб утруднити орієнтацію в місті для військових, пражани почали знищувати вуличні покажчики, збивати таблички з назвами вулиць, номери будинків.

Радянські солдати увірвалися в церкву Святого Мартіна в Братиславі. Спочатку вони стріляли по вікнах і вежі середньовічної церкви, потім зламали замки і проникли всередину. Був розкритий вівтар, ящик для пожертвувань, розбитий орган, церковні приналежності, знищені картини, зламані лавиці, кафедра. Солдати залізли в крипт з похованнями і розбили там кілька могильних плит. Цю церкву грабували протягом усього дня різними групами військовослужбовців.

Підрозділи радянських військ входять у м. Ліберець

Загиблі і поранені після штурму військовими празького Радіо.

Стороннім вхід суворо заборонено.

Стіни будинків, вітрини магазинів, паркани стали майданчиком для нещадної критики на адресу окупантів

«Біжи додому, Іван, чекає тебе Наташа», «Окупантам ні краплі води, ні скибки хліба», «Браво, хлопці! Гітлер», «СРСР, забирайся додому», «Двічі окуповані, двічі навчені», «1945 — визволителі, 1968 — окупанти», «Ми боялися Заходу, на нас напали зі Сходу», «Не руки вгору, а голову вище!», «Космос ви підкорили, а нас — ні», «Слону їжака не проковтнула», «Не називайте це ненавистю, назвіть це пізнанням», «Хай живе демократія. Без Москви» — ось лише кілька прикладів такої настінної агітації.

«У мене був солдатик, я його любила. У мене був годинник — Червона Армія забрала їх».

На Староміській площі.

Пам’ятаю сучасне інтерв’ю з пражанкою, яка 21-го разом з подругами по університету вийшла в місто подивитися на радянських військових. «Ми думали там якісь страшні окупанти, а насправді на бронетранспортерах сиділи зовсім молоді хлопці з селянськими обличчями, трохи перелякані, постійно хапаються за зброю, не розуміючи, що вони тут роблять і чому натовп так агресивно на них реагує. Їм-то командири казали, що треба йти і рятувати чеський народ від контрреволюції».

Саморобна листівка з тих, що намагалися роздавати радянським солдатам.

Сьогодні біля будівлі празького Радіо, де 21 серпня 1968 року загинули люди, що захищали радіостанцію, пройшла церемонія пам’яті, були покладені вінки, транслювалася та ранкова передача з 68-го, коли радіо повідомило про напад на країну. Диктор читає текст, а фоном чутна стрілянина на вулиці.

На місці біля Національного музею, де встановлений пам’ятник студенту Яну Палаху, який вчинив самоспалення, горять свічки.

На початку Вацлавської площі влаштована виставка — на великому екрані показують документальний фільм про події «Празької весни» і серпня 1968 року, стоїть БМП з характерною білою рисою, машина швидкої допомоги тих років, стоять стенди з фотографіями і репродукціями празьких графіті.

1945-й: ми цілували ваших батьків. 1968: ви проливаєте нашу кров і забираєте нашу свободу.

За сучасними даними, в ході вторгнення було вбито 108 і поранено більше 500 громадян Чехословаччини, в переважній більшості мирних жителів. Тільки в перший день вторгнення було вбито або смертельно поранено 58 осіб, у тому числі сім жінок і восьмирічна дитина.

Підсумком операції по усуненню керівництва КПЧ і окупації країни стало розміщення в Чехословаччині радянського військового контингенту: п’яти мотострілкових дивізій, загальною чисельністю до 130 тисяч чоловік, 1412 танків, 2563 бронетранспортерів і оперативно-тактичні ракетні комплекси «Темп-С» з ядерними боєголовками. До влади було приведено лояльне Москві керівництво, в партії була проведена чистка. Реформи «Празької весни» були завершені тільки після 1991 року.

Фотографії: Josef Koudelka, Libor Hajsky, CTK, Reuters, drugoi

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]