Реєстрація Увійти
Вхід на сайт

Коли ж буде мир на землі обітованій?

11 листопада 2011
Переглядів: 1 718
Коментарів: 0
Версія для друку
Коли ж буде мир на землі обітованій?


Ізраїльсько-палестинському конфлікту вже більше 60 років, пристойний вік навіть за історичними мірками. Ізраїль мріє про безпеку, а Палестина - про власне існування. Обидві цілі справедливі, тільки реалізація обох одночасно неможлива. Чого можна очікувати в найближчому майбутньому?

Навряд чи рішення цього конфлікту силами дипломатії трапиться в найближчому майбутньому, вважають фахівці Фонду Карнегі за міжнародний мир. Перешкоди до цього існують з обох сторін. Велика частина населення Ізраїлю хотіла б закінчення конфлікту, але ізраїльтяни не вірять, що вирішити це питання тільки силами дипломатії не вдасться. До того ж той варіант «палестинської держави», який розглядають ізраїльтяни, анітрохи не задовольнить бажань палестинців. Така ж невіра в дипломатію і нескінченна втома від усього дипломатичного процесу, який сходить ще до угод, досягнутим в Осло в 1993 році, спостерігаються і в Палестині. За ці довгі 18 років не отримано істотних результатів у вирішенні національних питань країни. У той же час керівництво Палестини роз'єднано, обидві сторони не мають достатньо сильних лідерів, які могли б добитися вирішення конфлікту з Ізраїлем навіть у тому випадку, коли цього хочуть обидві сторони.

Важко взагалі говорити про продуктивність дипломатичного процесу. Для США, зокрема, є важливіші проблеми на Близькому Сході, Вашингтон втомився від тривалого конфлікту, та й дієвого плану вирішення конфлікту дипломатичним шляхом не має. Інших гравців міжнародної арени, які могли б взятися за примирення сторін, немає. Тому можна говорити лише про стримування конфлікту, а не про його благополучне розв'язання.

І все ж глава Палестинської автономії Махмуд Аббас робить подальші кроки, зокрема, він передав Генсеку ООН заявку на вступ до ООН. Ймовірно, він вважав, що спроба винести конфлікт на міжнародне обговорення, поява в грі нових учасників, повинні підвищити можливості Палестини та посилити її позиції на переговорах. З тією ж метою раніше робилися спроби залучити до вирішення конфлікту ЄС, Туреччину та інших можливих посередників. Попередні спроби, особливо посередництво США, тільки розчарували. Так, що всі надії покладаються на посилення позиції на переговорах з Ізраїлем шляхом отримання членства в ООН.

У Палестині достатньо і внутрішніх проблем. Керівництво тримає під контролем тільки Західний берег Йордану, при цьому усередині нього теж немає згоди. Реальною силою в секторі Газа володіє лише ХАМАС. Подаючи заявку на членство в ООН, Махмуд Аббас не погоджував свої дії з ХАМАСом, члени якого не вірять у можливість дипломатичного вирішення конфлікту. Раніше Аббас прагнув до відновлення єдності серед палестинців, намагаючись налагодити діалог з ХАМАСом, проте зараз стає зрозуміло, що інші гравці світової арени відреагують на це негативно, відповідно, мови про те, щоб стати членом ООН, і бути не може. На думку фахівців Фонду Карнегі за міжнародний мир, позиції Аббаса серед палестинців міцніше, ніж позиції ХАМАСу, однак, якщо його спроби інтернаціоналізації конфлікту не принесуть відчутних плодів, ситуація може змінитися на зворотну.

Для світового співтовариства питання про легітимність влади в Палестині ще складніше. Зрозуміло, що представники однієї з сторін не можуть говорити від імені всього народу. Але все ж як учасника переговорів світове співтовариство хоче бачити ту національну адміністрацію Палестини, яка контролює Західний берег, а не ХАМАС.

Угоду в Осло в 1993 році підписувала вже третя організація - Організація звільнення Палестини. Таким чином, не зрозуміло, хто саме має право виступати на міжнародній арені від імені всіх палестинців. Це може стати вагомим аргументом з боку ізраїльтян при відмові від переговорів.

Ізраїльсько-палестинському конфлікту вже більше 60 років. І кінця йому поки не видно. Свою позицію кожна сторона переконливо аргументує, при цьому Ізраїль спирається на історію єврейського народу.

Суть аргументів ізраїльської сторони зводиться до того, що пережиті страждання і прихильність євреїв до своєї землі - достатні підстави для наявності власної держави та забезпечення безпеки на батьківщині предків. Важко відмовити в логіці цих аргументів, однак для палестинців вони не виглядають переконливими. Палестинці переконані, що Ізраїль створений на землі, захопленої у них.

У своїй промові прем'єр Ізраїлю Нетаньяху висловив думку, що мирне закінчення конфлікту можливо, тільки от держава, яка може виникнути при виконанні висловлених ним умов, палестинці навряд чи вважатимуть незалежною.

Ізраїльтянам важко зрозуміти палестинців, оскільки представники палестинського народу в своїх висловлюваннях часом заперечують будь-який зв'язок євреїв з цією землею, тобто для Палестини визнання прав Ізраїлю межує зі зреченням від власних історичних прав. Є й інша частина пояснення. За минулі шістдесят три роки гострого конфлікту міркування безпеки для ізраїльтян стали основним пріоритетом, відсунувши на другий план територіальні компроміси. Адже Ізраїль знаходиться у вельми нестабільному і вибухонебезпечному регіоні, тому повинен бути сильною державою, що має всі можливості для самозахисту.

Все ще невирішеним стоїть питання з біженцями. Опублікована цифра в шість мільйонів вигнанців включає в себе онуків тих, хто покинув батьківщину під час війни 1948 року. Палестинці кажуть про «право на повернення», що викликає численні суперечки. Більшій частині людей, які були змушені виїхати в 1948 році, вже немає в живих, чи правомірно називати біженцями їхніх нащадків? Куди мають право повернутися ці люди? У Палестину в загальному чи на колишнє місце проживання? Чи йде мова про отримання Ізраїльського громадянства, якщо біженці раніше проживали на території, яка сьогодні йому підконтрольна? Не зрозуміла ситуація з тими, хто не хоче залишати нинішнє місце проживання.

Ситуацію ускладнює те, що всі дискусії ведуться на вкрай емоційному рівні. Жодна з країн практично не замислюється про те, чим обернеться «право на повернення» на практиці. Тому швидкого вирішення питання не відбудеться.

Подивимося на позиції, які займають інші гравці міжнародної арени щодо конфлікту Палестини та Ізраїлю.

США

На сьогоднішній день Вашингтон не має реального плану врегулювання проблеми дипломатичними методами, та й увага США зараз прикута до інших проблем. Однак згадаємо, що під час своєї передвиборної кампанії Барак Обама висловлювався на підтримку незалежності Палестини, ще рік тому він підтвердив свою позицію, виступаючи в ООН. Так чому ж зараз Америка готова використовувати право вето в Раді Безпеки в тому випадку, якщо буде розглядатися питання про визнання Палестини членом ООН?

Фахівці Фонду Карнегі вважають, що існує три варіанти пояснення того, що відбувається. По-перше, на початку своєї президентської діяльності Обама намагався вести боротьбу за громадську думку ізраїльтян, яку США програли. Нетаньяху зумів показати себе захисником життєвих інтересів Ізраїлю, а Обаму - ворожим по відношенню до Ізраїлю. У сформованій ситуації Вашингтон не може зважитися на серйозну конфронтацію.

По-друге, згадаймо про те, що США завжди дуже ревниво ставилося до спроб посередництва в ізраїльсько-палестинському конфлікті і його інтернаціоналізації, тому Обама і намагається не допустити розгляду питання в ООН. Америка любить грати головну роль, не допускаючи інших акторів.

Третя причина пов'язана з внутрішньою політичною ситуацією в США. Не виключено, що в ході нової передвиборчої кампанії може виникнути питання про слабку підтримку Обамою союзників США.

Арабські країни

Серед арабських країн є дві різні точки зору на ситуацію, що склалася. Перша думка, здебільшого воно належить лідерам арабських країн, полягає в тому, що врегулювання конфлікту за принципом «двох держав» - найкращий варіант вирішення питання.

Думка громадськості більшості країн Близького Сходу та Північної Африки не завжди суперечить першій думці, однак має і свої нюанси. Громадська думка згідно в тому, що палестинцям відмовляють в тому, на що вони мають право. Особливо рішуче це думка висловлюється під час актів насильства, таких як військова операція Ізраїлю в Газі, проведена в грудні 2008 року.

Тобто весь арабський світ розривається між бажанням підтримати палестинців і покінчити з конфліктом. Ось тільки ситуація для об'єднання цих цілей не найкраща. Тому шукати посередників у врегулюванні конфлікту серед арабських країн не представляється можливим. У всіх арабських країнах зараз складні внутрішньополітичні проблеми, можливо, більш активна участь у врегулюванні ізраїльсько-палестинського конфлікту з боку арабських країн почнеться, коли внутрішні хвилювання вщухнуть.

Чого можна очікувати від подальшої ситуації в Палестині?

Ізраїльтяни готові підтримувати статус-кво. Палестинці не готові діяти через внутрішній розкол. Питання врегулювання конфлікту продовжує перебувати в підвішеному стані. Швидше за все, така ситуація триватиме ще тривалий час - кілька місяців, може й років, вважають співробітники Фонду Карнегі за міжнародний мир. Чим закінчиться затишшя перед бурею, припустити складно.


Думка редакції "Військової панорами" може не співпадати з точкою зору автора публікації.

  
Шановний відвідувач, Ви увішли на сайт як незареєстрований користувач. Ми радимо Вам зареєструватися чи увійти на сайт під своїм ім`ям.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.