Оперативний загін «Дельта» (US.DeltaForce)

 Оперативний загін «Дельта» (US.DeltaForce)

Історія створення

На початку 60-х років командування американських «зелених беретів» уклало договір з англійською САС про взаємний обмін людьми. Відповідно до нього кожна зі сторін повинна була спрямовувати по одному офіцеру і одному сержанту на стажування протягом року. Першим з американців поїхав до Англії командир 7-ї групи «зелених беретів» полковник Едвардc, на наступний рік туди вирушив капітан Чарльз Бекквіт. У липні 1962 року він прибув у 22-й полк САС, де на собі випробував всю складну систему відбору і підготовки особового складу, розроблену англійцями 21 рік тому і вдосконалену протягом наступного періоду.

Перше відкриття, яке він зробив, було таким: право носити берет з емблемою CAC необхідно заробити, проливши чимало поту і крові. Досить сказати, що перевірочні випробування розділені на п’ять етапів і займають півроку. Гідно оцінив Бекквіт правило САС – ніколи не випускати з рук зброю. Рушничний ремінь тут скасували ще в 1948 році, щоб усунути спокусу вішати автомат на плече …

Повернувшись в 1963 році з Англії, Бекквіт почав переконувати своє керівництво в необхідності створення спецпідрозділу, аналогічного САС. Його ініціативу підтримав начальник інструкторського відділу у Форт-Беннінг, американець грузинського походження Джордж Шалікашвілі

Пропозиція Бекквіта отримало подвійний розвиток. Перший, з числа колишніх рейнджерів і «зелених беретів» був створений невеликий загін (40 осіб), що отримав кодову назву «Блакитне світло». Його єдиною метою стала боротьба з терористами на території США. Другий, настирного капітана відправили в червні 1965 року на війну у В’єтнам. Там йому дозволили сформувати на базі 5-ї групи військ спеціального призначення загін за зразком САС.

Мета – ведення глибинної розвідки та рейди на території, контрольовані партизанами, перевірка результатів бомбових ударів авіації, пошук трупів загиблих американських льотчиків, звільнення полонених.

Бекквіт очолив загін Б-52, який мав кодове позначення «Дельта». Але коли він оголосив свої вимоги до особового складу, то з 30 виділених йому бійців вирішило залишитися тільки семеро. Тоді він направив в 90 підрозділів американських військ спеціального призначення своє оголошення: «Потрібні добровольці в загін «Дельта», медаль або труну гарантуються, можливо те й інше одночасно». В результаті йому вдалося набрати 40 осіб, яких він розділив на ланки по чотири людини в кожному. Втім, довго воювати йому не довелося. У травні 1966 року він був поранений у живіт.

Після лікування Бекквіт займався навчанням рейнджерів у Форт-Беннінг. Потім знову відправився до В’єтнаму. Там він тричі падав на підбитих вертольотах, проте вцілів. 21 листопада 1970 брав участь у масштабній операції з метою звільнення з табору Сон Тай під Ханоєм 350 полонених американців. Висадившись з п’яти вертольотів, 60 «зелених беретів» за 27 хвилин знищили понад 60 в’єтнамців, але полонених у таборі не виявилося. У 1973 році Бекквіта направили до Таїланду у так званий Центр аналізу втрат. Там він керував групами спецпризначення, що відправлялися звільняти американців, що потрапили в полон до партизанів або перебували у таборах на території ДРВ і Лаосу. У 1974 році Бекквіт стає полковником і очолює інструкторський відділ у Форт-Брегге. Однак минуло ще три роки, перш ніж керівництво Пентагону ухвалило рішення про реалізацію «проекту «Дельта».

У зв’язку з цим полковнику Чарльзу Бекквіту довелося відстоювати в гострій полеміці з вищими армійськими чинами кілька принципових тез. По-перше, доводив він, з терористами повинні воювати не призовники, а добровольці-професіонали, які перебувають на службі за контрактом протягом тривалого часу. По-друге, вони повинні бути готові до дій по всьому світу, оскільки стратегічним інтересам США загрожують не стільки внутрішні, скільки зовнішні чинники. Тому, по-третє, вони повинні вміти діяти на території, контрольованій ворожими силами, аналогічно тому, як діють армійські розвідувально-диверсійні підрозділи, які закидуються до глибокого тилу супротивника. Власне, підготовка таких професіоналів повинна здійснюватися за універсальним принципом. Звідси, четверта теза: за основу треба брати досвід організації і дії англійської САС, а не власних рейнджерів або «зелених беретів».

У зв’язку з цим полковнику Чарльзу Бекквіту довелося відстоювати в гострій полеміці з вищими армійськими чинами кілька принципових тез. По-перше, доводив він, з терористами повинні воювати не призовники, а добровольці-професіонали, які перебувають на службі за контрактом протягом тривалого часу. По-друге, вони повинні бути готові до дій по всьому світу, оскільки стратегічним інтересам США загрожують не стільки внутрішні, скільки зовнішні чинники. Тому, по-третє, вони повинні вміти діяти на території, контрольованій ворожими силами, аналогічно тому, як діють армійські розвідувально-диверсійні підрозділи, які закидуються до глибокого тилу супротивника. Власне, підготовка таких професіоналів повинна здійснюватися за універсальним принципом. Звідси, четверта теза: за основу треба брати досвід організації і дії англійської САС, а не власних рейнджерів або «зелених беретів».

2 червня 1977 в Пентагоні відбулася нарада вищого військового керівництва США за проектом «Дельта», на якому було затверджено організаційно-штатний розпис спецзагону, схвалений табель майна та зброї, дано назву: «Перший оперативний підрозділ спеціальних сил США», і кодове позначення – «Дельта Форс» (DeltaForce). Проте вдень народження загону є інша дата – 19 листопада 1977 року. До цього дня вдалося закінчити формування першої групи бійців у кількості 30 чоловік.

Виявилася, що підбирати потрібних людей важко, хоча бажаючих було чимало – 150 добровольців в першому списку кандидатів. Майже всі вони пройшли В’єтнам у складі сил спецпризначення, тим не менш, вимоги Бекквіта змогли задовольнити лише 20%. Другий відбірковий тур відбувся в січні 1978 року. Цього разу із 60 претендентів успішно витримали усі випробування тільки 5 чоловік. Довелося Бекквіту і ще двом офіцерам, які воювали з ним у В’єтнамі, об’їхати в пошуках підходящих хлопців майже всю Америку. Побували вони і в Європі, в 10-й групі спецпризначення, якою командував прихильник ідей Бекквіта, американський грузин Джордж Шалікашвілі. Спочатку Бекквіт вважав, що на комплектування загону людьми та їхнє початкове навчання піде приблизно півтора року. На справді потрібно майже три роки.

На початку 1980 року відбулося «бойове хрещення» групи – операція під кодовою назвою «Пазури орла» («EagleClaw»). В Ірані до влади прийшли релігійні фанатики, які захопили американське посольство в Тегерані, і утримували в заручниках його персонал – всього понад 50 осіб. Групі було поставлено завдання звільнити заручників. Через крайньої складності завдання і невдалого збігу обставин (аварія гелікоптера, виявлення загону місцевих мешканців) Бекквіт вирішив припинити операцію. Це було провалом, однак, у всякому разі, вдалося уникнути втрат особового складу. Надалі «Дельті» вдалося реабілітуватися, ще не раз довівши свої високі бойові якості. На жаль, самому Бекквіту такого шансу не надали – через виникнення міжнародного скандалу він був достроково відправлений на пенсію.

Відбір кандидатів і бойова підготовка

Основу системи підбору, оцінки та підготовки особового складу «Дельти» склала програма CAC. Однак за 18 років існування загону вона зазнала декілька змін. Нині ця система виглядає наступним чином.

– По-перше, кожен кандидат повинен відповідати певним формальним вимогам.

– По-друге, йому треба пройти спеціальний попередній відбірковий курс.

– По-третє, необхідно отримати «добро» від психологів і досвідчених командирів-практиків.

– В-четверте, потрібно успішно освоїти 19-тижневий курс основної підготовки.

Формальні вимоги такі: в загін «Дельта» беруть тільки добровольців, які мають громадянство США, не молодше 22 років і не старше 35, зі стажем служби в американських збройних силах не менше 4 років і чином сержанта, що володіють відмінним здоров’ям і нормальною психікою, набирають не менше 110 балів з тесту загальних здібностей. Офіцери повинні мати чин капітана чи майора, освіта в обсязі коледжу (тобто ступінь бакалавра мистецтв або наук) і хоча б один рік успішного командування військовим підрозділом. Крім того, всі добровольці проходять негласну перевірку на благонадійність і на допуск до секретної роботи. Не приймають в американський спецназ осіб, що мали на військовій службі дисциплінарні стягнення. Тим більше, закрита дорога туди тим, хто порушував закон. І ще дві важливі вимоги: добровольці повинні мати досвід стрибків з парашутом, а також володіти високою кваліфікацією за двома військовими спеціальностями.

Попередній відбірковий курс складається з тесту з загальнофізичної підготовки та марш-кидка по пересіченій місцевості з орієнтуванням по мапі і за компасом.

ДО тесту ОФП входить шість випробувань:

віджимання на руках в упорі лежачи – сорок разів за одну хвилину;

присідання – сорок разів за одну хвилину;

кросовий біг на дві милі (3,2 км) не більш ніж за 16 хвилин;

повзання на спині 20 метрів ногами вперед, потім 20 метрів головою вперед, вкладаючись при цьому в 25 секунд;

біг на 48 футів (14,6 метра) за 24 секунди, але не по прямій, а долаючи розставлені зигзагами дерев’яні ворота і перестрибуючи через канави завширшки 5 футів (1,52 метра);

плавання в одязі і армійських черевиках на 100 метрів без урахування часу.

Марш-кидок кандидати роблять з рюкзаками вагою від 40 до 50 фунтів (18-22,7 кг) і гвинтівкою в руках. Їхній шлях лежить через пагорби, ліси й ріки, а дистанція цього шляху коливається між 18 і 40 милями (29-64 км). По дорозі через кожні 8 – 12 км знаходяться контрольні точки, куди вони обов’язково повинні виходити і де сидять спостерігачі. Щоб успішно подолати це випробування, необхідно витримати середню швидкість не менше 4 км на годину і добре орієнтуватися на незнайомій місцевості. Те й інше вдається далеко не всім, відсів досягає 50% від загального числа тих, хто виходить на старт.

Величезна кількість психологічних тестів і співбесіду допомагають визначити, чи вдасться кандидату поєднувати у собі протилежні риси. Кандидата засипають безліччю різноманітних запитань, потім уважно вивчають його відповіді і реакції, і визначають його особистості якості. Треба, щоб він володів залізної витримкою і … агресивної зухвалістю; міг діяти у точній відповідності з наказом і … самостійно приймав відповідальні рішення; беззаперечно підкорявся командирам і … впевнено вів за собою інших, не був позбавлений співчуття і … був здатний вбивати без найменших коливань; постійно розширював межі своїх фізичних і психічних можливостей і … не вважав себе суперменом. Як показав досвід, більшою мірою настільки складним вимогам задовольняють люди з певним типом характеру – пасивно-агресивним. Але тільки в тому випадку, якщо ними керує якась ідея вищого плану – ідея служіння Батьківщині, закону, справедливості, Богові і т. д.

Після тестування та співбесіди з кандидатом укладають контракт строком на три роки. Після закінчення цього терміну контракт можна продовжити, якщо служба була успішною. Втім, в іншому випадку з нею доводиться прощатися задовго до закінчення трирічного терміну.

Для успішного вирішення поставлених завдань бійці «Дельти» повинні бути снайперами і підривниками парашутистами і скелелазами, радистами і шоферами, слідопитами та перекладачами, аквалангістами і лікарями. Вони повинні однаково енергійно діяти вдень і вночі, в горах і на морському березі, в міських кварталах і в лісі, вміти проникати в будівлі і літаки, вільно себе почувати в цивільному одязі і в уніформі чужої армії або поліції.

Тому, відразу після зарахування новобранців до загону, розпочинається їхнє навчання, що складається з двох частин: піврічний початковий курс, метою якого є вдосконалення індивідуальних бойових навичок і основний курс, в ході якого відбувається відпрацювання дій у складі підрозділу. В ході його новобранці вивчають прийоми та методи боротьби з терористами і партизанами, тактику штурмових, аеромобільних та повітряно-десантних операцій. У програму включені також вогнева підготовка, мінно-вибухова справа, рукопашний бій, вивчення сучасних приладів спостереження і зв’язку, швидкісне водіння транспортних засобів (включаючи танки, гелікоптери та легкі літаки), скелелазання, медична підготовка.

Як під час проходження цього курсу, так і після нього найбільш пильну увагу приділяється вогневій підготовці. На неї відводять п’ять днів на тиждень. Нормативи зі стрільби досить жорсткі. Наприклад, при стрільбі з гвинтівки потрібно вражати «бичаче око» (центр мішені) одним пострілом з відстані в 100 ярдів (91,4 метра) і не більше ніж трьома пострілами з відстані в 600 ярдів (548,6 метрів). Зі снайперської гвинтівки «Ремінгтон» з 12-кратним оптичним прицілом при виконанні вправи по ростовій мішені на дистанції в 1000 ярдів (914,4 метра) допускається максимум один промах.

Протягом усієї подальшої служби особовий склад «Дельти» продовжує удосконалювати свою професійну майстерність. Навчально-бойові заняття включають стрибки з парашутом, операції зі звільнення заручників у будівлях, літаках, вагонах, стрільби в так званому «будинку жахів» (спеціальний тренувальний комплекс, обладнаний оригінальними тренажерами), марш-кидки з орієнтуванням на місцевості, десантування з вертольотів, скелелазання і багато чого іншого. Регулярно бійці групи відправляються на стажування в антитерористичні підрозділи дружніх США країн – Німеччини, Великобританії, Ізраїлю. Нерідко вони беруть участь у змаганнях спецпідрозділів як у своїй країні, так і за її кордонами.

Все це дозволяє розширити досвід і підтримувати високу готовність до дій в реальній бойовій обстановці.

Дельта співпрацює з іноземними військовими об’єднаннями, такими як австралійська SAS, британська SAS, канадська JTF-2, французький GIGN, німецький GSG9, ізраїльський SM, часто свої тренування об’єднують з тренуваннями інших американських контр-терористичних утворень, такими як HRT ФБР і DEVGRU, відомим як Navy SEAL TeamSix (команда розформована і в даний момент співробітники SEAL TeamSix знаходяться в розпорядженні USSOCOM).

Оперативники «Дельти» приділяють величезну увагу вогневій підготовці та проводять по 8 годин на день на спеціально обладнаних стрільбищах. Солдати «Дельти» відточують навички стрільби з будь-яких позицій до досконалості.

Ось що сказав колишній оператор «Дельти»: «Ми дійшли до досконалості. Кожен раз коли ми стріляли, ми намагалися потрапити прямо в чорну мітку, але далі прогрес стрільби почав знижуватися, тоді нам знадобилося вивчати тонкощі механіки і балістику стрільби. Незабаром ми змогли б вразити і волосинку». Члени підрозділу «Дельта» спочатку вчаться стріляти на невеликі відстані, доводячи його до досконалості, потім збільшують дистанцію і продовжують працювати в такому ж темпі. З часом вони вчаться стріляти при ходьбі точно в голову, а досконалість приходить, коли оператори вже при повноцінному бігу стріляють прямо в голову рухомій мішені.

Структура та функції загону

Основним місцем дислокації «Дельти» є Форт-Брегг (штат Північна Кароліна). Там розташовані штаб, навчальний центр, житлові приміщення для особового складу, склади, технічний парк. Загальна площа – приблизно 4 гектари. Гордість групи – алея троянд, за якою доглядають з турботою, яка не властива навіть рідкісному професіоналу-садівнику. Для проведення ряду спеціальних тренувань можуть використовуватися й інші навчальні центри, наприклад, Форт-Грілі на Алясці (в умовах Крайньої Півночі), Форт-Гулик в Панамі (в умовах джунглів).

Бійці «Дельти», безпосередньо проводять спецоперації, називаються операторами. Командування намагається приховувати персональний склад загону, а також належність того чи іншого військовослужбовця до загону. На службі вони можуть навіть носити цивільний одяг, бороду, довге волосся і так далі. На військовій формі не носяться знаки, що ідентифікують належність бійця до загону «Дельта».

Загін «Дельта» складається з наступних частин:

D – штаб;

E – розвідка, зв’язок і адміністративне забезпечення. Зокрема, сюди входять:

– Спеціальний медичний загін;

– Оперативна розвідка (т.зв. «Смішний взвод»);

– Авіаційна ескадрилья (12 вертольотів);

– Відділ досліджень;

– Відділ підготовки.

F- безпосередньо оператори.

Оперативний загін «Дельта» (US.DeltaForce)

Таким чином, особовий склад «Дельти» поділяється на бойовий та допоміжний. Вимоги до допоміжного складу не такі жорсткі, як до оперативного. Головне тут – задовольняти формальним вимогам (особливо в плані допуску до секретних справ і дисциплінованості) і мати високу кваліфікацію за своєю спеціальністю. Бойовий склад – це три роти, в кожній з яких 6 оперативних загонів чисельністю по 16 чоловік кожен. Оперативні загони – основні бойові одиниці групи «Дельта». Залежно від розв’язуваної задачі такий загін може ділитися на вісімки, четвірки і пари. Загальна чисельність бойового складу близько 300 осіб.

За офіційними документами, група «Дельта» призначена для таємних бойових операцій за межами США, на території інших країн. До числа вирішуваних нею завдань відносяться наступні:

звільнення заручників і американських військовослужбовців, що потрапили у полон;

боротьба з терористами і партизанами як в умовах міст, так і в сільській місцевості;

захоплення або знищення військових і політичних лідерів, які є ворогами Сполучених Штатів;

захоплення секретних документів, зразків зброї, військової та іншої секретної техніки, які безпосередньо цікавлять американське військове і промислове керівництво.

Неофіційно командувач спеціальними силами США генерал Карл Стінер говорить наступне: «Етнічні конфлікти, ісламський фундаменталізм, розповсюдження атомної зброї, торгівля наркотиками, державні перевороти, тероризм – ці хлопці з їхніми можливостями якнайкраще підходять для усунення цих та інших загроз. Загалом вони діють там, де ще не війна, але вже і не мир». Йому підтримує Нейд Лівінгстон, експерт Джорджтаунського університету: «Спецсили завжди були найкращим засобом уникнути масштабних міждержавних конфліктів».

Зброя

Бійці «Дельти» забезпечені найрізноманітнішими гвинтівками, автоматами, кулеметами, гранатометами, пістолетами, реактивними ракетами, мінами і фугасами американського і закордонного виробництва. Серед них є й експериментальні зразки, виготовлені у кількості всього декількох екземплярів.

Основним озброєнням загону є 5,56-мм автоматична гвинтівка M 110, 5,56-мм карабін HK 416, пістолет Glock 17-18. Однак, при плануванні та проведенні конкретних операцій особовий склад загону практично не обмежений у виборі необхідної зброї та спеціального спорядження, виробленого як у США, так і в інших країнах.

Арсенал рукопашного бою невеликий – близько трьох десятків найефективніших прийомів. Але хоча бійці «Дельти» здатні вбити голими руками кілька людей за лічені секунди, вміння влучно і швидко стріляти цінується набагато більше любих видів єдиноборств.

Бойові операції

Як складова частина спеціальних сил США, «Дельта» здійснює свої бойові операції по всій земній кулі. Багато з них є таємними. Однак, про деякі з них іноді повідомляється у відкритих джерелах.

У 1983 році «Дельта» брала участь у вторгненні на Гренаду, острів у Карибському басейні, де при владі перебував антиамериканський режим президента Бішопа. Бійці спецгрупи висадилися, там за дві доби до початку десантування головних сил. Вони захопили всі ключові об’єкти, забезпечивши тим самим успішну висадку з повітря і моря. Однак через збій в роботі зв’язку потрапили під обстріл зі своїх кораблів і втратили кілька людей убитими і пораненими.

У 1989 році «задоволення» познайомитися з її бійцями мав панамський диктатор і власник наркобізнесу МануельНорьега. Саме бійці «Дельти» схопили його в резиденції папського нунція, де він переховувався, готуючи свою втечу з країни.

У Сальвадорі вони навчали місцевих коммандос прийомам антипартизанської війни.

У Колумбії шукають і знаходять замасковані в гірських джунглях бази наркомафії.

У 1991 році брали участь в операції «Буря в пустелі», де полювали на іракські ракети «Скад».

У 1993 році в Сомалі в рамках операції «Готський змій» полювали на польового командира Айдида. В кінцевому підсумку це призвело до кривавого бою 3 жовтня, відомому як «День рейнджера». «Дельта» втратила п’ятьох операторів, що для такого підрозділу досить багато.

У 2001 році її бійці займалися полюванням на лідерів руху «Талібан» в рамках операції «Непохитна свобода».

У 2003-2004 році брали участь в операції «Свобода Іраку». Вони займалися підготовкою вторгнення шляхом розвідки і саботажу на території Іраку, брали участь у знищенні синів Саддама Хусейна Удая та Кусая в Мосулі, а також зуміли затримати самого Саддама.

Цей список далеко не повний. Навіть якщо згадати невдачі «Дельти», навряд чи хтось буде сумніватися, що на сьогодні вона є командою професіоналів екстра-класу і ефективною зброєю американської зовнішньої політики.

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

[an error occurred while processing the directive]